Коли я підріс і, як казав батько, став парубком, бо ходив уже в
куценьких штанях на підтяжках і в піджаку з блискучими, мов парча,
рукавами (носовиків тоді не носили), батько приніс із лугу рій бджіл.
Віра Холошвій (гумореска) ЖИТТЯ ПЕРЕД ВИБОРАМИ
Як гарно жити перед виборами! Отак місяців із три. Бо всі ці роки
депутатам не до нас. У них своїх справ вистачає: сидіти і дрімати у
кріслах, натискати на кнопки. Писати закони для себе, гроші загрібати і
тягнути хто де може й що може...
- Славик, тебе не кажется, что нам плохо последнее время вместе? –
спросила Лика. Слава молчал, делая вид, что не слышит вопроса, и набирал
текст на компьютере.
- Опять молчишь? Давай тогда будем молчать по разным квартирам! Пока
поживем отдельно, а там…
- Ладно, хочешь поговорить - давай поговорим! – взорвался муж. - Хотя я
не думаю, что это что-то даст. Ты меня последнее время не слышишь, или
не хочешь слышать. Зачем же мне говорить?
- Ну, я тебя слушаю, – с иронией произнесла Лика. Слава опять замолчал,
ему не хотелось говорить, но он сделал над собой усилие:
- Ты последнее время очень сильно увлеклась темным. Посмотри, вся
комната завалена книгами по черной магии.
Восени, як тільки надворі стало прохолодно, миші, не питаючись,
самовільно поселилися у нашій хаті.
Спочатку вони заволоділи горищем і бігали там, мов коні, не даючи нам
спати. Але горища із кукурудзою їм виявилося замало чи не так комфортно,
і вони перебралися в хату, прогризши в стінах дірки.
Дивуюсь і обурююсь: чому Бог, створюючи на світ людину, не дав їй
хвоста?
Усі живі істоти мають хвости: птахи, риби, свині, корови, собаки, коти
та навіть миші. А людей Бог обділив. Чи то хвостів уже не лишилося, чи
Бог не знав, якого хвоста людині треба: великого чи малого, тоненького
чи товстого?
З весни і по осінь, в погожу днину, Оксина сиділа на спризьбі під хатою і
милувалася сонцем. Його яскраве світло пробивалося крізь чорну пелену
сліпих очей. Тільки воно пестило її стареньке зморшкувате обличчя
теплими промінцями, гріло її покручені ноги, рахувало мозолисті пальці. І
було так добре.
Вечірня таїна
Заключний акорд органа урочисто сповістив про завершення вечірньої
меси. Умиротворені та втішені повчальною проповіддю священика, віряни
неквалом залишають Божий дім. Гасне світло, зачиняються масивні двері.
Кілька скрипучих обертів ключа - і я відділена від людей та мирської суєти.
Александра села в кресло и с тревогой посмотрела на
часы.
Она боялась, что не успеет переговорить с Виталиком, до возвращения
дочери из
школы. Виталик обещал заехать в час, но задерживался. Александра
вздрогнула от
резкого, пронзительного звонка в дверь.
- Привет милый, - открывая, улыбнулась женщина.
- Привет, что за срочность? Почему ты не могла
подождать до
субботы?
Це був найбільший мурашник у лісі. Та й обминали його люди стороною
не тому, що мав загрозливий вигляд, а лише через те, що стояв осторонь
стежок. Загалом, непримітний був цей мурашиний світ.
