Це був найбільший мурашник у лісі. Та й обминали його люди стороною
не тому, що мав загрозливий вигляд, а лише через те, що стояв осторонь
стежок. Загалом, непримітний був цей мурашиний світ. Жили в ньому звичайні мурахи - трудоголіки та ентузіасти. Час збігав розмірено і впевнено, нічого незвичайного не траплялось. Але, як завжди буває, зі згустка сірої маси народився унікум... Малюк ще тільки мав зявитися на світ, а його з мамою вже почали відбуватися дивні речі: то задумається, дивлячись на вечірнє сонечко, то загадково усміхнеться, коли її чубчиком поворухне грайливий вітерець. Того дня було нестерпно жарко. Неподалік від мурашника плакало горіхове дерево, павутина сухо рвалася, розносячи далеко по гущавині незвичайний звук. Малюк розплющив очі й усміхнувся. Йому сподобались нові звуки, запахи, сторожко-урочисті очі мами, спокій навкруг. Він виповз із комірки, в який жив разом з мамою. Поруч пахло побілкою, тирсою та свіжими фарбами - старші мурахи обновлювали міжсходинковий марш. "Як добре! - подумав малюк. - Перила будуть яскраво-блакитними. На них так здорово буде веселитися сонячним зайчикам!" Не витримав Малюк спокуси і зїхав перилами вниз. Не врахував, правда, що внизу стояли відра з фарбою... Коли йому вдалося розліпити очі, він побачив диво. Сходи, сходинки, перила, стіни були пофарбовані в найрізноманітніші кольори: не було чітких меж, чіткіх ліній, будь-яких натяків на гаму кольорів; те, що називалося нею раніше, просто втратило свою назву порівняно з тим, що сталося. Світ навколо крутився і співав, музикував і витанцьовував. - Бідолашний! - мовила мама-мурашка. -Куди тебе занесло? Що тепер скажуть дорослі мурахи? Коли прийшли мурахи-будівельники, вони мовчки взяли неспокійного побратима й віднесли в душ на вершину мурашника. Малюк наїжачився й затих. Несподівано відчуття вологи йому сподобалось: здалося що він уже колись відчував це умиротворення від її дотиків. Малюк поворухнувся - вода потікла інакше, він ще раз поворухнувся - і він задоволення голосно залився сміхом. Він пліскався, пірхав вибігав із душу і забігав назад, очікуючи нових відчутів. Бризги розлітались далеко замежі марашника, зрошуючи траву і деревця навколо. Маленкі діаманти крапель перетворювалися на веселку, яка вигнулася над урашником і велично осяяла найзвичайніший куточок лісу. Стало так гарно й урочисто, що Малюк аж захлинувся від задоволення. Він вийшов із душу й поглянув у низ, шукаючи таких самих захопленних мурах, як сам. Яким же було його здивування, коли побачив, що на нього знизу дивляться з-під насуплених брів похмурі мурашині очі. У Малюка затримтіли губи, і він відчайдушно заревів. Мама гладила його по голові і притискала до себе, заколихуючи. Малюк образився на всіх, але плакати перестав, хоча ще продовжував ікати. Він ліжав у мами на колінах, а рука сама виводила паличкою на піску хітромудрі візерунки. Підняв очі на маму, шукаючи схвалення, але відразу все зрозумів: він намалював картину на стежці, якою мурашки ходять на роботу, а це означало, що вже запівгодини картина зникне. Малюк уже не плакав. Він тільки зітхнув протяжно, і вони з мамою піднялися. Дуже швидко зібрали нехітрий скарб і пішли з мурашника, ні з зким не прощаючись і не озираючись. Тепер вони живуть з метеликами. Малюк уже підріс і заприятелював із найневродливішим метелеком, який мав сірі крильця і складав неперевершені вірші. А в страрому мурашніку все як завжди. Усі розмірено і розплановано. Лише раз на тиждень хтось розливає відро з фарбою і іноді заливаеться сміхом у дущі...
