Ось і настало 20-річчя нашої Незалежності. Час підбивати перші підсумки.
В Україні відбулися докорінні зміни, щоправда, не всі вони на користь
її громадянам. Українці зустрічають ювілей зі змішаними почуттями радості, гіркоти і тривожно часто - байдужості, адже Незалежність не принесла злету національного духу, що наснажує націю до життя, не дала сподіваного матеріального достатку. Найрадикальніша соціальна зміна - неймовірне розшарування суспільства. І все ж не впадаймо у відчай, панове. У нашого народу ще все попереду. Ми - нація, на території якої означено географічний центр Європи, невід'ємна її складова, неприродно відірвана від Європи і силою долучена до азіатчини в гіршому розумінні цього слова. Наше майбутнє, без сумніву, європейське. Тільки б вистачило мудрості не мавпувати Європу, а запозичити європейський позитив, не втративши кращих своїх набутків. Я щойно повернулася з туристичної мандрівки Європою. Як ви гадаєте, чим вона докорінно відрізняється від нас? У європейських країнах немає людей, які шкодують з приводу незалежності своєї батьківщини. Адже незалежність - природний, даний Богом стан кожного народу. Пригадаймо далеку й недавню історію: імперії, якими б могутніми вони не були, рано чи пізно розпадалися. Усі без винятку! Власне, історія людства - це безнастанні війни імперій за загарбання чужих територій та боротьба підневільних народів за незалежність. І ми, українці, не виняток. Шкода лише, що наш час пробив аж наприкінці ХХ ст. Кожна європейська (чи будь-якого іншого континенту) нація свято шанує борців за визволення народу з-під іноземної залежності. Тільки в нас і досі вони "націоналісти", "бандерівці", "фашисти", хоч кожній мислячій людині зрозуміло, що незалежність не впалда з небес, що її творили і князь Володимир, і Богдан Хмельницький, і Тарас Шевченко, і Симон Петлюра, і Степан Бандера, і Роман Шухевич, і Василь Стус, і Левко Лук'яненко...Протягом століть на олтар незалежності України покладено мільйони життів. Упевнена, що майбутні покоління, які виростуть в умовах знезараженості радянською бацилою, житимуть у якісно іншій Україні. Броварська землля має своїх героїв. Незалежність була провідною життєвою зорею гоголівця Григорія Чупринки, требухівця Миколи Галагана, священника Івана Русановича, учителя Дмитра Русановича; за неї був засуджений до страти, але вижив Микола Барбон із Зазим'я; покінчив життя самогубством зазимець Михайло Мельник; карався в неволі вчитель, директор школи Василь Кириченко. Список земляків, репресованих за національну ідею, дуже довгий. Кожен свій помисел і чин напередодні 1990-х років віддавали майбутній Незалежності члени броварських організацій: Товариства української мови (Марія Овдієнко), Народного Руху України (Іван Ольховський), Української Республіканської партії (Олександр Анісов), товариства "Меморіал" (Микола Лисенко), Спілки офіцерів України (Олександр Самійленко).(У дужках зазначено прізвища перших керівників місцевих організацій, що боролися за незалежність). Серед людей, які віддано працювали на українську незалежність, слід назвати насамперед Валерія Середу, Володимира Шваба, Василя Сташенка, Віталія Білана, Миколу Миколайчука, Валентину Ольшанську, Ірину Шуст, Василя та Лідію Шустів, Надію та Івана Одинців, Сергія Куця, Петра та Зінаїду Рубанок, Олександра Ремеза та багатьох-багатьох броварців. Нехай не гніваються ті, кого тут не називаю. Я пам'ятаю і люблю всіх. Ми були благородним братством світлих людей, окрилених українською ідеєю. З любов'ю згадую тодішню патріотично налаштовану молодь. Вінок із колючого дроту до пам'ятника Леніну в Києві під час святкування Дня Землі 1990 р. поклали броварці Андрій Духовніков, Роман Обухів, Ярослав Гайдук, требухівець Володимир Овдієнко. Андрія Духовнікова й Миколу Бердника винули до в'язниці. Їх звільнено на домагання Левка Лук'яненка. На жаль, нашу боротьбу належно не оцінено. Ідуть із життя колишні борці за незалежність, не почувши на свою адресу доброго слова. Царство їм небесне і світла пам'ять. Я не сумую, бо мислю категоріями вічності, а не сьогодення. Здобуття Незалежності України - найщасливіший день у моєму житті, у житті сотень тисяч моїх побратимів. Я вдячна за Незалежність попередникам, соратникам по боротьбі. Знаю і вірю: за одвічними законами життя наші онуки житимуть у щасливій Україні. А нині шануймося, бо ми того варті! Зі святом Незалежності, братове!
