Цією історією зі свого минулого поділився зі мною Микола Барбон. Він
народився 86 оків тому у селі Зазим'є Броварського району. Тепер мешкає у
Києві. Зазнав і жахіть війни, і політичних репресій, був
реабілітований. Микола Борисович розповідає, що змалку за прикладом
батьків читав Біблію та вивчав молитви.
Згадує, що коли був іще школярем, радянська влада у селі закрила церкву,
перетворивши її на зерносховище. На Великдень люди не мали змоги піти
на богослужіння. Тут і стався чудернацький, на перший погляд, випадок.
Селяни сказали:"А малий Микола ж Копійчин (так називали у селі їхню
родину) так добре молитви читає! Підемо до них!". До хати сходилися
люди. Просили, щоб хлопець почитав Біблію, аби хоч так освятити
великодні кошики. На той час це було ризиковано. Та Микола виконав
прохання односельців. Усю ніч правив імпровізовану службу. "А під ранок, коли старі баби вже починали куняти, мати принесла віника, і я кропив усіх водою: "Христос воскрес!" - сміється Микола Барбон. - Мати тоді дуже просила людей не розповідати нікому. За таке мене вигнали б зі школи". Пізніше він і справді захотів стати священником. Навіть написав заяву на вступ до духовної семінарії. Коли ж заносив документи до проректора навчального закладу, то був дуже здивований інтер'єром його кабінету. Поряд із розп'яттям на стіні висіли портрети радянських вождів. Це й насторожило тоді юнака. Документів так і не подав. Але це не завадило йому все життя бути глибоко віруючою людиною.
