Каталог творів

Із вересня 1941 р. на території Броварської колонії НКВС №5 діяв концтабір для військовополонених. Тепер тут храм верховних апостолів Петра і Павла.

Із травня 1943 р. у Броварі гнали людей зі спалених партизанських сіл Ошиток  та Новосілок Вищедубечанського району (Київщина), Ядлівки Ново-Басанського району, Євминки та Потебньової Гути Козелецького району (Чернігівщина).

Документів про броварський концтабір в архівах немає. Залишилося одне: пошуки колишніх в’язнів. Опитую жителів с. Перемога Баришівського району на Київщині, колишньої Ядлівки. Трагедія дотла спаленого села пов’язана і з Броварями.

27. 08. 1943 р. фашисти вигнали на Русанівський шлях усіх жителів (понад 4 тисячі) і на їхніх очах підпалили село. Це палаюче пекло – помста за дії партизанів.

Валка підвід із дітьми, дідами, бабами, мізерними пожитками, клумаками пшениці, борошна рушила до Броварів. Молодші йшли пішли. Поруч брели корови.

У валці був 10-літній хлопчик, тепер краєзнавець Микола Платонович Красножон. Він спростовує поширену думку, що всіх ялівців мали розстріляти біля Трубежа, актом від 08. 07. 1944 р. «Про розслідування і встановлення злочинів німецько-фашистських загарбників…»: людей гнали в Броварі за письмовим «розпорядженням Ново-Басанського районного коменданта», очевидно, виданим напередодні розправи.

У Русанові кільком сім’ям пощастило втекти. Валка переночувала на колишньому Гоголівському аеродромі й уранці рушила далі.

До Броварів добилися надвечір. Згадує Калюжний Іван Захарович, 1929 р. н.: «Нас пригнали в лагер у Броварях десь коло нинішнього Торгмаша. Він був у полі за колючою проволокою. По радіо співали українських пісень, агітували їхати в Німеччину». Він пригадує комісію з відбору людей в остарбайтери. Їхня родина потрапила до іншого табору – у вуличці праворуч нинішнього кладовища (за мостом). Звідти Калюжних відправили на Вінничину.

М. П. Красножон пригадує, що в першому таборі по радіо співали пісню «У сусіда хата біла…», і в людей, що втратили рідні хати, сльози градом полилися з очей. Він стверджує: через цей табір, що на требухівському боці Торгмашу на рівні нинішнього заводу електротехнічних виробів, ближче до шосейної дороги на Гоголів, побували всі ялівці. Там німці провели фільтрацію. У дитячу пам'ять навіки врізалася картина: довгі столи, за якими сидять німці в кашкетах з кокардами. До них сім’ями підходять ялівці. Офіцер помахом руки вирішує долі: махнув наліво – родина їде на підневільні роботи в Німеччину, направо – залишається в Броварях. Миколина родина потрапила до Німеччини. Туди з Ядлівки відправлено, за одними архівними даними, 1328 чол., за іншими – 1375, а за підрахунками М. П. Красножона, – приблизно 1500 чол. Архівні дані неточні, бо підрахунки в 1944 р. велися в трьох ядлівських колгоспах: «Сміла праця», «Ленінським шляхом», «Червоний пахар». До них не потрапили одноосібники, яких у селі було чимало.

Сім’ї, де переважали діти й старі, залишили у фільтраційних таборах у Броварях. З них 932 чол. відправили у Вінницьку й Кам’янець-Подільську області, де вони перебували до звільнення від фашистів. Сім’ю Опех із 10 чол. зуміли визволити знайомі русанівці, підкупивши поліцаїв. Шістьох дітей у темряві викинули в руки поліцаїв з вікна вже наповненого вагона на Броварській залізничній станції. Батькам Петру та Лисаветі Опехам теж пощастило втекти.

Найбільше нас цікавлять ті, хто перебував у фільтраційному таборі в Броварях до звільнення від німців. Адже деякі з них (Н. Г. Красножон, 1936 р.н., В. Г. Красножон, 1931 р. н. та інші) стверджують, що вони були не в щойно описаних таборах, а в іншому – в районі Торгмашу, на протилежному боці від згадуваного першого табору. Це був двоповерховий будинок у полі з територією, обнесеною колючим дротом. У будинку окремо утримували військовополонених, мабуть, поранених, бо вони не ходили. Дорослі працювали – пасинкували, сушили й тюкували тютюн тощо.

Одного ранку в’язням наказали тікати в Броварі. Їх мали підірвати разом з будинком, та німці пожаліли дітей, яких тут була більшість. Усі добігли до хат, де їх сховали в погребах. На їхніх очах табірний будинок злетів у повітря. Військовополонені, очевидно, загинули під час вибуху.

За списками, що зберігаються у М. П. Красножона, від 10. 10. 1943 р. відомі лише 437 членів колгоспу «Сміла праця», які були в броварських концтаборах до визволення Броварів від німців. Ці списки Микола Платонович врятував у 1980-х роках, коли палили колгоспні документи. Списки таких в’язнів із двох інших колгоспів згоріли в грубці. Тепер лише кілька людей можуть дати свідчення. Більшості немає в живих, деякі виїхали, а багато хто в той час були малолітніми, тому нічого не пам’ятають.

Директор школи с. Перемога В.С. Недбайло та заступник директора Т. В. Недбайло погодилися залучити до пошуку школярів.

За даними М. П. Красножона, серед 237 ядлівців, закатованих німцями, є й жертви броварських концтаборів. Там розстріляли Костянтина Бишовця. Клавдію Щербину, дружину голови колгоспу «Ленінським шляхом», вкинули з трьома синами в машину-душогубку й задушили газом.

У ці поминальні дні пом’янімо душі загиблих в’язнів броварських концтаборів. Царство їм небесне!

А живих прошу: люди добрі, хто пам’ятає концтабори у Броварях, – озвіться! Впишіть свій рядок в історію війни! Пошук триває.