Колись було добре, не те що тепер: у кожного своя ванна, свій телевізор. Прийдуть з роботи, позакриваються на десять замків, собак повідпускають і спробуй добитися, достукатися. А колись, як звечоріє -- ішли чоловіки у буцегарню ( такий собі невеличкий будиночок на фермі, для сторожів ) і різали в дурня цілий вечір. Бо телевізорів тоді в селі ще не було. Пошле, бувало, мати покликати батька на вечерю, а там синьо від диму... Хоч сокиру вішай. І не видно, хто сидить у тому диму. А ще усі ходили в баню. Баня -- це лазня, по-книжному, але такого слова не вживали мої односельці. Отож ішли в баню і висиджували по декілька годин у черзі. Жінки теревенили, розповідали різні сільські новини, а чоловіки, прихопивши пляшку, чекаючи своєї черги, „причащалися” самогонкою або бурячихою. Часто до них приєднувався банщик, дядько Микита, і тоді відбувалося найцікавіше -- він забував підкидати у топку вугілля, і вода із крана летіла льодяна. Добре, як уже помилися, то можна витиратися та й виходити. А бувало: тільки голову намилиш, а води гарячої катма. Тоді жінки кричали, тарабанили у труби, вибивали у тазики, намагаючись достукатися до банщика, який спокійно сидів у передбаннику і закусував цибулиною випитий гранчак горілки. На стукіт все ж заходив дядько Микита ( йому, як банщику, дозволялося дивитися на голих жінок, скільки захоче), починав крутити крани, а потім розводив руками, мовляв, нічого зробити не може. Інколи стояти голяка, доводилося довго. Ми замерзали, сварилися, чекаючи теплої води, бодай хоч мило сполоснути. Жінки ішли додому або розпарені й розомлілі після гарної купелі, або злі й задубілі бігли додому домиватися. Чоловіки ж приходили із бані завжди в хорошому, піднесеному настрої, інколи з піснями, або й на чотирьох, часто залишаючи в бані свій одяг. А яка вода текла із крана, то все дрібниці, не варті розмов. Одного разу прийшов мій сусід із бані і, не роздягаючись, завалився спати. І коли він захропів на всю хату, дружина вирішила постягувати з нього одежу. Знявши верхні штани, відразу не могла второпати, що й до чого. А потім залилася сміхом -- чоловік замість трусів натягнув майку, засунувши ноги у вирізи для рук. А дружину дядька Микити спіткало значно гірше лихо. Він мало не згорів у котлі, і його, обпеченого, відправили до лікарні. Після того банщиком став дядько Павло. І все розпочалося спочатку.
