Хто жив із пияком, той знає, як тяжко втримати в хаті пляшку горілки чи
будь- що з спиртного. Навіть настоянку лікарську, і ту випивають.
Тому жінки змушені закопувати горілку на городі, і до сусідів носять на
схованку, у сарай, у скирту сіна запихають, у погріб. А в хаті -- де
тільки не тичуть банку або пляшку: і в чоботи, і в кишені, і в машину
пральну. Але де б не сховали -- однак пияки знайдуть, ніби нюхом її
чують.
Одна жінка придумала сховати пляшку за образами. Думає, туди вже не
дістане.
А чоловік, клята личина, скрізь перешукав -- немає. Тоді став посеред
хати, підвів очі до образів і мовив благально:
-- Господи, допоможи знайти!
І тут його ніби осінило: побачив, що Спаситель вказував пальцем назад,
за ікону.
Пияк миттю скочив на стіл, відхилив рушник і дійсно за образами стояла
пляшка самогонки.
Це була така радість! Чоловік навіть затанцював на столі. Він не знав,
як віддячити Богу за допомогу. Тому став хреститися і виціловувати лик
Спасителя, примовляючи:
-- Спасибі тобі дорогенький, вік не забуду! Ти розумієш мене, а жінка
тільки свариться.
Інша жінка сховала домашнє вино на горищі, наливши у грілку і прикидала
її різним ганчір’ям.
Але і там знайшов випивоха, вижлуктив із неї вино, а туди помочився,
назло дружині.
Коли ж це, через деякий час, завітав до них гість із пляшкою. Випили
вони її, а тоді чоловік і став благати дружину:
-- Пошукай, Маріє, може в тебе є десь захована. Треба ж чоловіка
пригостити.
Згадала жінка за грілку з вином, та й полізла на горище. Дістала її і
поналивала у склянки.
Гість. зачувши дивний запах запитав:
-- А що це?
-- Сидр. Тягни, не нюхай! -- пояснив господар, який уже гарно оп’янів, і
залпом спорожнив стакан.
А потім роззявив рота, вивалив очі і як закричить на всю хату:
-- Ти що це за гидоту нам підсунула?
Жінка злякано схопила грілку, понюхала і залилася сміхом:
-- Так тобі й треба. Напився? Допивай усю, мені не шкода... -- й кинула
грілку на стіл.
