Каталог творів

Давним-давно, коли наша планета тільки-но народилась у безмежному космосі, жили собі на землі маленькі різнокольорові істоти. Вони були дуже гарними і пухнастими, і називали їх гусінню. Була серед них одна гусінь, яка дуже любила мріяти. Вона часто дивилась на небо і мріяла літати.

Якось одного дня після дощика з’явилась Веселка. Вона була такою ж різнобарвною, як і  наша Мрійниця.

-         Веселко, я хочу до тебе в гості! – попросилася Мрійниця.

Як почула це одна Стара Гусінь, то почала сміятися:

-         Дурненька! Гусінь не літає! Якщо ти народжена повзати, то літати не будеш!

Однак, Мрійниця не послухалась Старої Гусені, і далі вірила у свою мрію…

Аж раптом Веселка усміхнулась Мрійниці і мовила:

-         Добре, я тобі допоможу: я перетворю тебе на метелика!

-         Метелика? Ой, як цікаво! А що це? – зраділа Мрійниця.

-         Але спочатку, - сказала Веселка, - ти станеш лялечкою і втратиш свою звичну подобу. Тобі треба мати велике терпіння, щоб дочекатися Великого Перетворення. Треба сидіти тихенько в коконі і мріяти про небо, про радість першого польоту…А якщо не дочекаєшся, то можеш загинути, бо ти вже не будеш ані гусінню, ані метеликом…

-         Я згодна, - відповіла Гусінь-Мрійниця. – Настав час мого польоту, час перемін… - і з цими словами перетворилась на лялечку.

-         Хе-хе… - обізвалась стара гусінь. – І треба ж таке втнути! Була собі гусінь як гусінь і заманулось їй літати! Жили тут колись такі мрійниці і всі – загинули!… Ніхто не висидів у коконі. Хочеться ж повзати, гризти свіженьке листячко… - оце доля справжньої гусені!

Не слухала Мрійниця Старої Гусені, причаїлась в коконі і майже не рухалася. Лише мріяла про безмежність неба, про різнобарвність Веселки, про тепло життєдайного Сонечка… Аж  раптом Мрійниця відчула, як в неї ростуть крила!..

–       Трісь-трісь!... – павутинка розірвалась і – диво! – з павутинки вилетів метелик надзвичайної краси!

Інша гусінь припинила жувати свої соковиті листочки і зачудовано витріщилась на Метелика.

-         Ти хто? – спитала вона в метелика.

-         Я – Метелик Мрії.

Світлом Мрії всіх зігрію! – відповів Метелик, затріпотів крильцями і піднявся високо в небо.

Веселка переливалась усіма барвами, чекаючи на свого друга - Метелика Мрії.

- Привіт! – сказала вона, коли Метелик наблизився.

- Привіт! – відповів Метелик Мрії й обійняв її своїми барвистими крильцями.

Метелик Мрії перелітав з однієї кольорової смуги на іншу, і від цього його крильця ставали ще барвистішими та прекраснішими…

Аж ось настав час повертатися на землю. Метелик Мрії попрощався  з Веселкою, а вона розповіла йому Таємницю Великого Перетворення. Тепер Метелик Мрії міг допомагати іншій гусені перетворюватись на метеликів.

Швидко летів Метелик Мрії на землю, поспішав… і не помітив, як потрапив до Павука у павутинку…

-         Хо-хо! – зрадів Павук. – Буде в мене гарний обід! Яка екзотика! Я такої комахи ще не бачив!

-         Відпусти мене! – заблагав Метелик Мрії. – Я – єдиний метелик на всій землі, і я маю повернутися, щоб розповісти іншим, як гарно бути метеликом!...

-         А чого б це я тебе відпустив?

-         А я тобі віршика розкажу!

-         О! це я люблю!

І розказав Метелик Мрії свого віршика:

-  Я – Метелик Мрії.

Світлом Мрії всіх зігрію!

Тільки-но сказав Метелик Мрії ці слова, як тріснула одна павутинка і дихати стало легше… Та про те, щоб полетіти – годі було й думати! Усі крильця  Метелика ще були у павутинці…

-         Ма-ло! – сказав Павук. – Хочу ще! Ой люблю ж я всякі віршики, та пісеньки, та казочки…!

-         Друзі, допоможіть! – вигукнув Метелик Мрії. І приповзли до нього друзі, та павутинка була високо і вони не могли її дістатися, адже все ще були гусінню…

-         Що ж нам робити? Ми не вміємо літати, а з землі Павук нас не почує… Не дочуває вже, старенький…

І Метелик Мрії розповів їм Таємницю Великого Перетворення. Так на землі з’явилося ще два прекрасних метелика – Метелик Доброти ти Метелик Любові. Метелик Доброти був блакитним, А Метелик Любові – червоним.

- Ой, які ми гарні! – сказали метелики, розправляючи крила. – Мерщій на допомогу нашому другові – Метелику Мрії!

А тим часом Павук вже готувався з’їсти Метелика Мрії.

-  Ще віршика! Ще казочку! Ще пісеньку!  Інакше я тебе павутинкою обкручу та й з’їм!

- Друзі, розкажіть свої віршики, та не підлітайте дуже близько, бо старий Павук вас з’їсть!

Підлітає блакитний метелик та розповідає свого віршика:

-         Я – Метелик Доброти.

Якщо бачу, хтось в біді, -

прилечу, допоможу,

добру казку розкажу! – і розказав Павуку ще й добру казку. Розчулився володар павутинки, та й тріснула вона там, де було одне крило в Метелика Мрії. Зрадів Метелик, та полетіти ще не міг: залишилось у павутинці ще одне крило.

Аж тут підлітає червоний метелик та розповідає свого віршика:

-         Я – Метелик Любові.

Сяю всім довкола:

і великим, і малим,

і веселим, і сумним! – тільки-но він доказав свого віршика, як павутинка на другому крилі тріснула і Метелика Мрії було звільнено.

Зраділи друзі, затріпотіли крильцями та й полетіли на землю розказувати іншим Таємницю Великого Перетворення. А Старий Павучок тим часом так розчулився, що тільки й повторював віршики метеликів:

-    Я – Метелик Мрії…

-    Я – Метелик Доброти…

Прилечу, допоможу,

     добру казку розкажу!... – бубонів він собі під ніс…

А Чарівні Метелики вже були на землі, й розповідали іншим як прекрасно – вміти літати. І яку треба мати віру й терпіння, щоб дочекатися Великого Перетворення… І про те, що треба завжди вірити у свою мрію, навіть якщо вона здається нереальною, а Стара Гусінь лише потішається над нею… Так на землі почали з’являтися й інші Чарівні Метелики: Метелик Ніжності, Метелик Турботи, Метелик Світла, Метелик Віри,  Метелик Радості та Доброго Настрою…

    А я там була, пилок їла, нектар пила, і від того – полетіла :)