П`ятниця, 29.03.2024, 07:13Вітаю Вас Гость | RSS
Броварське літературно-мистецьке об’єднання «КРИНИЦЯ»
Меню сайту
Категорії розділу
Проза [61]
Поезія [296]
Статті [26]
Статистика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Литература Киев
free counters
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог творів


Головна » Твори » Проза

Кришталева куля

Лідія Стрельченко

Кришталева куля

Бачу перші - ще листопадові - сніжинки, що припорошують нас. Починаємо все - вдруге. Ти перепитуєш - чи буду чекати. Сяють під ліхтарями - й сніжинки,і твої очі, навіть голос твій. Бачу, як потім не раз бігла, навантажена пакунками - встигнути до виїзду машини. Незалежно від пори року, ставало спекотно, що одяг прилипав до тіла. До посилки - для тебе - записка. ("Допоможу в усьому, чекаю...Перемагай"). Онімілими ногами - додому. Розбудити-протерти кришталеву кулю.

Бачу дорогу й сніги. А потім уже - багато снігів без доріг.

Бачу тебе й дівчину, яка приносить на блок-пост гарячі котлети. Снігами та льодами обриваються дроти. Кучугури до неба наносить на серця...

Ти все рідше відповідаєш на дзвінки, а коли говориш, твій голос ледь чути, як із замету. Кажеш про складну ситуацію. Справді бачу: складно, небезпечно. А коли стихає - до позиції знову йде дівчина. Ти береш обід зі згортку. Прицмокуєш. Обіймаєш її. Цілуєш, облизуєш її щоки.

Кришталева куля крутиться, мов на дискотеці. Там у вас, кажеш, також дискотека, і кулі - не кришталеві, а... Приїхати - не відпускають. Замінити тебе немає ким. До ротацій іще далеко.

Темно-сірою доріжкою відлиги йде до тебе та сама дівчина - несе свій живіт на перших місяцях. Ти рідко, але все ще відповідаєш. Розмови - уривчасті. Самі лише звуки. Я знаю все, проте які маю докази, крім побаченого у трикляту кулю?

Так не весняно, не по-літньому, а все більш пізньоосінньо. Для зустрічі та розмови ти так і не знайшов часу. Телефон, схоже, змінив. Бачу твоє весілля. Не з тією, що котлети і що живіт. Хтось із гостей кричить про неймовірно красиву пару. Це останнє, що я бачу в кулі до того, як вона розлетиться на друзки, на дрібні-дрібні сніжинки-льодинки, які вкривають дороги.

2018

 

Категорія: Проза | Додав: lisova (27.01.2019) | Автор: Лідія Стрельченко
Переглядів: 403 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ваш час
Пошук
Друзі сайту