Заструменів вірша мого струмок,
Коли вже сивина лягла на скроні.
Ліричнішим став плин моїх думок.
Ловлю дитинно сонце у долоні. Вивчав я діалектику колись, Та відпадає все, мов жабуриння. Миттєвосте прекрасна, зупинись! Первинна лиш любов, а інше все вторинне.
