А сніг летів, як білі птахи,
крилами затуливши небо,
і циферблатгодинника міського,
що час відлічувава дбайливо.
Дивак посивілий радів: "Я мить спинив, тепер мені належить вічність". А вічність усміхнулась з висоти. і сніг на циферблаті враз розтанув, і знов годинник час відлічує невпинно, заплаканий, але живий.
