Любов Вронська
* * *
Штормить моє життєве море.
Повного штилю чекаю, стою.
То стрімко пірнаю, то знов виринаю.
У воду дивлюся, як в долю свою.
А сонце побачу, і хочеться жити.
Іти по землі, відчувати любов.
І, сили набравшись, любити, творити.
Нехай пережите не вернеться знов!
|