Село Повертаю в село злелечене Із близьких і далеких світів. Воно в серці, журбою спеченім, Манить душу до рідних полів. Де ще знати, щоб так журилися Його з віку крутою вдачею? От і зараз - квітом укрилося, А стоїть у зажурі начебто. Тож як снять мої думи втечею На узбочинах трудних доріг, Воно в серці моїм предтечею Владно кличе на рідний поріг. Повертаюсь, набудусь, намріюся В дивовижній його тишині І світами знову повіюся Довизбирувать горе землі.
