Неділя, 24.11.2024, 09:42	Вітаю Вас Гость \| RSS
	Броварське літературно-мистецьке об’єднання «КРИНИЦЯ»
	Головна \| Реєстрація \| Вхід

Меню сайту

Категорії розділу

Проза [61]

Поезія [296]

Статті [26]

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Форма входу

Каталог творів

Головна » Твори » Поезія

Прихисток духів

Марія Воробей Прихисток духів (містерія) На 20-ту річницю Чорнобильської катастрофи ПРОЛОГ Де височіли ліси та западали в глибинах озера, Повні ущерть усякої живності вічно, Де захлиналося птаство у хорі щоденно, Днину вітаючи раннім своїм просипанням; Трави квітучі, збуджені співом коси і бджолою, Що заливала нектаром вмить щільники і цілунком солодким Плід зачинала (подібно землянам) у садах білопінних; Де невичерпні криниці із джерел потаємних Від невмолимої спраги щоденно цілющий напій відбирали; Де невгамовна душа у ніч до піднебесся злітала Та із пробудженням тіла знову в цей рай поверталася – В прихисток любий, блаженно-умиротворенний... Все довірялось Людині! На мудрість її уповаючи, Буйно-квітуча природа слала дари працьовитому люду, Котрий приймав як належне, як манну небесну, – Часто закони буття відкидаючи, ними ж і нехтував, Врешті, недбальством одної весни відповівши, Що обернулося раю казковому зрадою – Лихом страшним, досі незнаним, незвіданим... Там я побачила пуску велику І повне розорення, Лише за літо, котре минуло від бігства людини поспішного, Лиш за сезон без обробітку земля здичавіла, Села осунулись і омертвіли криниці, Вікна і зруби стьмяніли, забиті хрест-навхрест нашвидкуруч, Птаство принишкло, втікаючи з лісу умить поруділого. Ті, що могли, утікали, лишаючи мертвих хористів, – Їх підбирали коти обшарпані і голодні, – А пси шкандибали узбіччям, виснажені і стражденні, Знаходячи рештки худоби, забитої та не схороненої... Як не вдивлялася я, – у феєричному краї Ані русалок, ні мавок побачити все ж не вдалося (Хоч, певне, без них не могло існувати довкілля!). Ну, Домовик, зрозуміло, – той дому не кине, В хату ж я не потрапила – надто щільно Забиті всі входи... Сказано, там є найбільше чуми, Що віку вкорочує, Котру боїться і знає хіба що тільки Людина... Кілька хатів, від чуми тієї рятуючись, Захоронили із ляку (щоби скоріше позбутися), Під височенним ще свіжоізсунутим насипом, наче в козацькій могилі, У добротнім чорноземі, пропахлому стиглим колоссям... Хто ж таки мешкає в хаті, поспішно похованій? Так, щоб нікого й ніхто – не буває, Доки є хата!.. Люди народжувалися в оселях, Вік вікували і помирали, лишаючи дім Дітям у спадок, як неоціненну скарбницю, Котрої тепер як непотріб, ще й наганяючи жаху, Прагнуть позбутись, ладні жебракувати у світі Вмить обіднілі нащадки – нема батьківщини!.. Пильно пригляньмося нині, що там за дійство, Чиї голоси лунають з-під щедрого насипу, Густо оброслого дерням – о, скільки років проминуло! Ближче ходімо, тихенько, через ходи потаємні, – гляньмо всередину хати, Як до колиски народу – роду людського... ДІЙСТВО В ОСЕЛІ Типова сільська хата (дерев’яна, у зруб) від середини 20-го століття, хіба що солом’яна покрівля замінена шиферною та добудовано веранду. У хаті – лемент. Потерчата, мавки, русалки польові зійшлися на ігрища. Домовик, як і належить господарю, оберігає майно, стежить, аби в домі був лад... П о т е р ч а т а Хапайте чеплію, і рогачі, й лопату! Ану, хто швидше з нас поскаче до порога! Д о м о в и к (відбирає рогачі, ставить на місце) Не чіпайте! У хаті кожна річ Хай знає свою місце! П о т е р ч а т а (ображено) Ти ба, і вредний же цей Домовик зробився... Раніше жартував разом із нами І господині усілякі каверзи підносив, Так було весело колись, а що тепер? І кроку не ступи у його хаті, – Усе бурчить, усе йому – не так! С т а р ш а М а в к а (із середини гурту) Чи всі зібралися? Русалки, потерчата, мавки... Внесіть-но, наймолодші, світлячків. Та ставте по кутках, Ось так, як і годиться... (поправляє корчі, що світяться, у хаті світлішає). Тепер пограємось... Р у с а л к а п е р ш а Знов у господинь? Р у с а л к а д р у г а А що, сестрице, мені так цікаво Перебиратись у людськую одіж!.. С т а р ш а М а в к а Авжеж, цікаво. От тільки за господаря Хто буде? Домовик? М а в к а п е р ш а Ой ні! Він такий маленький, Негарний та кудлатий, – за кицьку Нехай послужить нам... М а в к а д р у г а А ще – нещирий, відбирає Завивало з голови... М а в к а п е р ш а Стрічки та намиста Ховає у прискриньок... Р у с а л к а п е р ш а Та й одяг не дає вдягати – Чекає господинь! Вже й рак свистів – вони ж бо Не вертають... Р у с а л к а д р у г а ...І вже як свариться, коли Чи то зачепишся спідницею за щось, А чи зімнеш, а чи не так почепиш... Д о м о в и к (ніяково) То ж – у будні...В неділю та свята Вдягайтеся! Ось тільки Розвішуйте, як і було, – на жердку... С т а р ш а М а в к а Бачу, діти нам згоди важко, То, може, Песиголовця покликати? В с і О ні! Він добрий і спокійний Через раз...Сьогодні хтозна Що йому на думці... Д о м о в и к Не треба кликати чужих, Бо враз прочують злидні І духи земляні, а ті – стривожать Вія... П о т е р ч а т а Не треба, ой не треба, – боїмося! С т а р ш а М а в к а (іронічно) Не слухайте Домовика, Нечувано, де без людей До хати входять злидні?! А Вій – той спить тепер і спить... Д о м о в и к (розмірковує) І справді, злидні давно-давним Разом з людьми у світ пішли, Тому й спокійно нині так у хаті... С т а р ш а М а в к а Отож, перевдягаймось! А перш – вирішуйте, То господиня з вас, а хто – Господар... Зчиняється гамір. Усі біжать до жердини, на якій розвішено одяг. Так прудко всі схопилися – стривайте! (вибирає двох із гурту) Ось вам і пара... Ну ж бо, одягайтесь В святкову одіж, та ж для нас, – Не як в людей! – щодень є святом... Р у с а л к а - г о с п о д и н я Вдягну корсетку, і фартух, а ще – Сорочку вишиту, оцю, Найкращу поміж інших... М а в к а - г о с п о д а р А я – штани добротні, свитку, Вишиванку і шапку-бирку... С т а р ш а М а в к а Беріть, як схочете, новіший одяг, Сучасного покрою... Р у с а л к а – г о с п о д и н я Ні – ні, нам до вподоби якраз оцей! Його ночами господиня шила, Пам’ятаю, а ми ще кралися, Щоб налякати жінку, Пустували, гукали у шибки: – Ха-ха-ха-ха! З темряви віддало низьким голосом: „Ха-ха-ха-ха!” П о т е р ч а т а То що – Мара? Ой пробі, боїмося! С т а р ш а М а в к а Це знову духів розбудили ми, Отож тихіше, бо ж погнатись можуть! Н а й м о л о д ш а М а в к а Я їх так боюсь, Найбільш – оцю, найстаршу з цеї хати... Р у с а л к а п е р ш а А так, була сувора господиня. Вона й донині не любить галасу... Р у с а л к а д р у г а А любить що? М а в к а п е р ш а Та звісно всім – пісні! М а в к а д р у г а То й заспіваємо її улюблену. (співають) „Зоставайся, жінко, дома, Рубай дрова до порога, А лучину до ослона...” * С т а р ш а М а в к а Очіпок одягни, простоволосою В цій хаті не пристало жінці бути. Отож господаря посадимо за стіл, Він повернувся тільки-но із Криму – Чумакував! (гурт співає) „Чумак воли запрягає На Вкраїну поїжджає...” А жінка має господарювати вдома... (гурт співає) „Соломою в печі топить, Та в сусіда солі просить: - Сусідочко-голубочко, Позич солі два дробочка...”
1 2 3 4 5 Категорія: Поезія \| Додав: lisova (23.01.2010) \| Автор: Марія Воробей
Переглядів: 540 \| Рейтинг: 5.0/2

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Ваш час

Пошук

Друзі сайту