Неділя, 24.11.2024, 09:42Вітаю Вас Гость | RSS
Броварське літературно-мистецьке об’єднання «КРИНИЦЯ»
Меню сайту
Категорії розділу
Проза [61]
Поезія [296]
Статті [26]
Статистика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Литература Киев
free counters
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог творів


Головна » Твори » Поезія

Прихисток духів

Марія Воробей

 

Прихисток духів

 

(містерія)

 

       На 20-ту річницю Чорнобильської катастрофи

 

ПРОЛОГ

 

Де височіли ліси та западали

                                              в глибинах озера,

Повні ущерть усякої живності вічно,

Де захлиналося птаство у хорі щоденно,

Днину вітаючи раннім своїм просипанням;

Трави квітучі, збуджені співом коси

                             і бджолою,

Що заливала нектаром вмить щільники

                             і цілунком солодким

Плід зачинала (подібно землянам)

                             у садах білопінних;

Де невичерпні криниці із джерел потаємних

Від невмолимої спраги щоденно

                             цілющий напій відбирали;

Де невгамовна душа у ніч

                              до піднебесся злітала

Та із пробудженням тіла

                              знову в цей рай поверталася –

В прихисток любий,

                              блаженно-умиротворенний...

Все довірялось Людині!

На мудрість її уповаючи,

Буйно-квітуча природа слала дари

                               працьовитому люду,

Котрий приймав як належне,

                               як манну небесну, –

Часто закони буття відкидаючи,

                               ними ж і нехтував,

Врешті, недбальством одної весни

                               відповівши,

Що обернулося раю казковому зрадою –

Лихом страшним, досі незнаним, незвіданим...

 

Там я побачила пуску велику

І повне розорення,

Лише за літо, котре минуло

                                 від бігства людини поспішного,

Лиш за сезон без обробітку земля здичавіла,

Села осунулись і омертвіли криниці,

Вікна і зруби стьмяніли, забиті

                                  хрест-навхрест нашвидкуруч,

Птаство принишкло, втікаючи

                                  з лісу умить поруділого.

Ті, що могли, утікали,

                                  лишаючи мертвих хористів, –

Їх підбирали коти обшарпані і голодні, –

А пси шкандибали узбіччям,

                                  виснажені і стражденні,

Знаходячи рештки худоби,

                                  забитої та не схороненої...

Як не вдивлялася я, –

                                  у феєричному краї

Ані русалок, ні мавок побачити

                                  все ж не вдалося

(Хоч, певне, без них не могло

                                  існувати довкілля!).

Ну, Домовик, зрозуміло, – той дому не кине,

В хату ж я не потрапила – надто щільно

Забиті всі входи... Сказано,

                                   там є найбільше чуми,

Що віку вкорочує,

Котру боїться і знає хіба що тільки Людина...

 

Кілька хатів, від чуми тієї рятуючись,

Захоронили із ляку

                                   (щоби скоріше позбутися),

Під височенним ще свіжоізсунутим насипом,

                                    наче в козацькій могилі,

У добротнім чорноземі,

                                     пропахлому стиглим колоссям...

Хто ж таки мешкає в хаті,

                                      поспішно похованій?

Так, щоб нікого й ніхто – не буває,

Доки є хата!..

Люди народжувалися в оселях,

Вік вікували і помирали, лишаючи дім

Дітям у спадок, як неоціненну скарбницю,

Котрої тепер як непотріб, ще й наганяючи жаху,

Прагнуть позбутись, ладні жебракувати у світі

Вмить обіднілі нащадки – нема батьківщини!..

 

Пильно пригляньмося нині, що там за дійство,

Чиї голоси лунають з-під щедрого насипу,

Густо оброслого дерням –

                                        о, скільки років проминуло!

Ближче ходімо, тихенько, через ходи потаємні, –

                                         гляньмо всередину хати,

Як до колиски народу – роду людського...

 

ДІЙСТВО В ОСЕЛІ

 

Типова сільська хата (дерев’яна, у зруб) від середини 20-го століття, хіба що солом’яна покрівля замінена шиферною та добудовано веранду. У хаті – лемент. Потерчата, мавки, русалки польові зійшлися на ігрища. Домовик, як і належить господарю, оберігає майно, стежить, аби в домі був лад...

 

П о т е р ч а т а

 

Хапайте чеплію, і рогачі, й лопату!

Ану, хто швидше з нас поскаче до порога!

 

Д о м о в и к

 

(відбирає рогачі, ставить на місце)

 

Не чіпайте! У хаті кожна річ

Хай знає свою місце!

 

П о т е р ч а т а

(ображено)

 

Ти ба, і вредний же цей Домовик зробився...

Раніше жартував разом із нами

І господині усілякі каверзи підносив,

Так було весело колись, а що тепер?

І кроку не ступи у його хаті, –

Усе бурчить, усе йому – не так!

 

С т а р ш а  М а в к а

(із середини гурту)

 

Чи всі зібралися? Русалки, потерчата, мавки...

Внесіть-но, наймолодші, світлячків.

Та ставте по кутках,

Ось так, як і годиться...

(поправляє корчі, що світяться, у хаті світлішає).

Тепер пограємось...

 

Р у с а л к а  п е р ш а

 

Знов у господинь?

 

Р у с а л к а  д р у г а

 

А що, сестрице, мені так цікаво

Перебиратись у людськую одіж!..

 

С т а р ш а  М а в к а

 

Авжеж, цікаво. От тільки за господаря

Хто буде? Домовик?

 

М а в к а  п е р ш а

 

Ой ні! Він такий маленький,

Негарний та кудлатий, – за кицьку

Нехай послужить нам...

 

М а в к а  д р у г а

 

А ще – нещирий, відбирає

Завивало з голови...

 

М а в к а  п е р ш а

 

Стрічки та намиста

Ховає у прискриньок...

 

Р у с а л к а  п е р ш а

 

Та й одяг не дає вдягати –

Чекає господинь!

Вже й рак свистів – вони ж бо

Не вертають...

 

Р у с а л к а  д р у г а

 

...І вже як свариться, коли

Чи то зачепишся спідницею за щось,

А чи зімнеш, а чи не так почепиш...

 

Д о м о в и к

(ніяково)

 

То ж – у будні...В неділю та свята

Вдягайтеся! Ось тільки

Розвішуйте, як і було, – на жердку...

 

С т а р ш а  М а в к а

 

Бачу, діти нам згоди важко,

То, може, Песиголовця покликати?

 

В с і

 

О ні! Він добрий і спокійний

Через раз...Сьогодні хтозна

Що йому на думці...

 

Д о м о в и к

 

Не треба кликати чужих,

Бо враз прочують злидні

І духи земляні, а ті – стривожать Вія...

 

П о т е р ч а т а

 

Не треба, ой не треба, – боїмося!

 

С т а р ш а  М а в к а

(іронічно)

 

Не слухайте Домовика,

Нечувано, де без людей

До хати входять злидні?!

А Вій – той спить тепер і спить...

 

Д о м о в и к

(розмірковує)

 

І справді, злидні давно-давним

Разом з людьми у світ пішли,

Тому й спокійно нині так у хаті...

 

С т а р ш а  М а в к а

 

Отож, перевдягаймось!

А перш – вирішуйте,

То господиня з вас, а хто –

Господар...

 

Зчиняється гамір. Усі біжать до жердини, на якій розвішено одяг.

 

Так прудко всі схопилися – стривайте!

(вибирає двох із гурту)

 

Ось вам і пара... Ну ж бо, одягайтесь

В святкову одіж, та ж для нас, –

Не як в людей! – щодень є святом...

 

Р у с а л к а - г о с п о д и н я

 

Вдягну корсетку, і фартух, а ще –

Сорочку вишиту, оцю,

Найкращу поміж інших...

 

М а в к а - г о с п о д а р

 

А  я – штани добротні, свитку,

Вишиванку і шапку-бирку...

 

С т а р ш а  М а в к а

 

Беріть, як схочете, новіший одяг,

Сучасного покрою...

 

Р у с а л к а – г о с п о д и н я

 

Ні – ні, нам до вподоби якраз оцей!

Його ночами господиня шила,

Пам’ятаю, а ми ще кралися,

Щоб налякати жінку,

Пустували, гукали у шибки:

– Ха-ха-ха-ха!

 

З темряви віддало низьким голосом: „Ха-ха-ха-ха!”

 

П о т е р ч а т а

 

То що – Мара? Ой пробі, боїмося!

 

С т а р ш а  М а в к а

 

Це знову духів розбудили ми,

Отож тихіше, бо ж погнатись можуть!

 

Н а й м о л о д ш а  М а в к а

 

Я їх так боюсь,

Найбільш – оцю, найстаршу з цеї хати...

 

Р у с а л к а  п е р ш а

 

А  так, була сувора господиня.

Вона й донині не любить галасу...

 

Р у с а л к а  д р у г а

 

А любить що?

 

М а в к а  п е р ш а

 

Та звісно всім – пісні!

 

М а в к а  д р у г а

 

То й заспіваємо її улюблену.

(співають)

„Зоставайся, жінко, дома,

Рубай дрова до порога,

А лучину до ослона...” *

 

С т а р ш а  М а в к а

 

Очіпок одягни, простоволосою

В цій хаті не пристало жінці бути.

Отож господаря посадимо за стіл,

Він повернувся тільки-но із Криму –

Чумакував!

(гурт співає)

„Чумак воли запрягає

На Вкраїну поїжджає...”

А жінка має господарювати вдома...

(гурт співає)

„Соломою в печі топить,

Та в сусіда солі просить:

- Сусідочко-голубочко,

Позич солі два дробочка...”

Категорія: Поезія | Додав: lisova (23.01.2010) | Автор: Марія Воробей
Переглядів: 540 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ваш час
Пошук
Друзі сайту