Не було ні слова, ні півслова,
Тільки погляд - довгий і прямий.
Дивовижна видалась розмова:
Порухами брів, тремтінням вій. А навколо - люди, люди, люди... Океан цей не переплисти. І назад уже не повернути - Двоє на майдані суєти. Мить, яку так мріяв зупинити Фауст, - зупинилася сама. І в цю мить не треба говорити. Ні про що. Бо й слів таких нема. ...І стояли двоє божевільних На одній розгубленій Землі, І чекали, поки хтось Всесильний Поєднає душі їх малі.
