Як же гальма вищать
знавіснілих нічних електричок! Неначе Сирени волають в бурхливій безодні. І губи зневірено шепочуть молитву, і руки, долоні холодні... І вічна печаль у жовтий, наморений вечір тихенько сідає на листом устелену лаву і душу бере мою в пальці старечі, як іграшку, м'яч, як свою тимчасову забаву.
