Неділя, 20.08.2017, 00:33Вітаю Вас Гость | RSS
Броварське літературно-мистецьке об’єднання «КРИНИЦЯ»
Меню сайту
Категорії розділу
Проза [56]
Поезія [288]
Статті [26]
Статистика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Литература Киев
free counters
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог творів


Головна » Твори » Проза

Покажи мені сонечко
Евгения Савченко

Покажи мені сонечко

 

   Повіяло прохолодним весняним повітрям. Олена  застібаючи кофту побігла до сараю годувати поросят, котрі вже верещали.

- Хай вам грець! – роздратовано прошипіла жінка, неохайно виливаючи відро з їжею в корито.

- Олено! Виводь корову, - з-за паркана гукнув Петро.

- Так, іду вже!

- Попереджаю останній раз, чому я повинен кожний раз чекати! Завтра не виведеш на вигін - сама її годуй чим хочеш.

 Олена хотіла йому відповісти, але стрималася.

«Ой, забула!» - як грім пронеслося в її голові. І вона кинулась до хати. Олена зняла кофту і  взяла широкий і довгий відріз тканини та почала обмотувати талію. Вона вдихнула повітря і втягла в себе вже не маленький живіт. Олена не знала, як у літку зможе приховати вагітність. У двері постукали.  Олена намагалась як можна швидше затягнутися.

- Зараз, почекай... -  але двері відкрились і зайшла сусідка.

-  У тебе нема… А що ти робиш?

- Поперек застудила, або розтягнула…

- Ти мені казки не розповідай, я що, не бачу, ти чекаєш дитину, сама трьох маю.

- Не пхай носа не в своє діло, - грубо відповіла Олена. - Навіщо прийшла?

- Дурепа, я ж тобі не бажаю зла, народжуй дитину, тобі вже майже сорок, останній шанс. Одна не залишишся, а то ні чоловіка, ні дитини, що на старості будеш робити?

- Мені ніхто не потрібен, куди мені ще дитину, і так тяжко. Я тебе дуже прошу, не чіпай мене!

- Діло твоє, – позіхнула Людмила, - але як що вирішиш залишить, я тобі допоможу, в мене багато дитячого одягу є… Я прийшла в тебе чотири літрових банки позичити.

- Зараз дам. Ти нікому не разбалакаєшь про…

- Ні, - тихо відповіла Людмила.

     Олена вийшла надвір і подивилась на город. Через тиждень-два треба саджати картоплю. Але як, коли і так важко навіть нахилитися. «Нічого, - чим важче, ти ліпше, якщо пощастить, вагітність зірветься і буде все вирішено», - подумала Олена.

     Дихати не було чим.  Олена розігнулась і почала ротом хапати повітря. У очах потемніло. З рук випало насіння гарбуза.  Жінка притулилася до дерева. Незабаром стало краще. «Треба стати на коліна, тоді зможу закінчити…, але картоплю на колінах не посадиш»… У Олени по щоках потекли сльози. Чому? Чому вона самотня? А може, вона сама винна в усьому? Чоловіки люблять лагідних жінок, розуміючих, а вона груба та дратівлива. Але яка, є така є. А підгинатися під чоловіка вона не збиралася.

- Людмило, до тебе можна?

- Заходь, Олено, ти по банки?

- Та ні, я хотіла тебе попросити, щоби ти мені допомогла з картоплею. Я тобі потім віддячу.

- Не треба мені від тебе нічого, звісно допоможу. Завтра зранку чекай. В тебе ділянка невелика, за день впораємося.

- Дякую.

- Олено, зніми пояс, не знущайся ні над собою, ні над дитиною.

- Ні, - твердо сказала Олена і вийшла з хати сусідки.

- Ще раз дякую, що прийшла, я ціную, що ти для мене робиш.

Людмила посміхнулася:

- Ти ж не така й погана, як про тебе говорять.

Олена стинула плечима:

- Як люди до мене, так я і до них.

- Мабуть, мало тебе в житті  зустрічалось добрих людей?

- Небагато. В тому селі, де я жила раніше… - Олена замовкла… - Тяжко згадувати, давай якось потім розповім.

- Добре, а де твій Сірко?

- Перегриз мотузку та втік, падлюка!

- Звісно втік, ти ж його лупцюєш!

- Ось тобі і гарна людина, - засміялась Олена.

- Послухай, вибач, що питаю, хто батько дитини? Петро?

- Ні, не він… На базарі сусід по лотку був, гарний такий… Ось і не втрималась.

- Ти його зможеш знайти?

- Може і змогла б, але не хочу.

- Твоє діло. А що з дитиною все ж таки будеш робити?

- Не знаю… Не народиться вона живою, я дихати не можу, не те що вона. Але в протилежність її словам, у животі щось ворухнулось. Дитина була жива і благала, щоб їй дали жити, рости і дихати.

 

     Йшов час, Олена хоча і затягувалася, але вже не так туго і намагалася не замислюватись, що буде далі. За розрахунками Олени дитина могла народитися через місяць. Був уже кінець літа і треба було збирати врожай. Олена спустилася у льох, щоб дістати мішки для овочів. «Напевно трьох достатньо буде? Ні, візьму всі, а то немає сил сюди спускатись". Олена подивилась на високу дробину і зрозуміла, наскільки вона втомилася. Втомилась від праці, від хвилювань, від самотності. Вона знесилено сіла на маленький стілець. Раптом  відчула біль унизу живота. Олена підняла кофту і почала розв’язувати тугий пояс, але біль ставав сильніший. Жінка стиснула зуби, щоб не закричати.

«Але мені ще рано… рано…»,- Олена кинула на глиняну підлогу мішки й лягла. «Я не можу кричати… вони не повинні бачити, що дитина є, що вона жива… Може і добре, що раніше на місяць…» Олена не витримала і закричала. Вона розуміла, що у льоху її чутно не так, тому і вирішала не підніматись з нього. Кусаючи від болю собі руки, вона змусила себе замовкнути. Жінка відчувала як хрустять кістки таза, і трималася тільки надією, що це все скоро закінчиться. І життя дитини теж…

Олена лежала ледве дихаючи, а біля неї лежало немовля. Вона ножем перерізала пуповину. Дитина була синюшна і дуже маленька, але кричала. «Це дівчинка…. Я тебе буду памятати завжди….» Олена тримаючись за полиці сіла, і взяла дитину на руки. Дівчинка замовкла, і подивилась на неї, блакитними очима, ніби прошепотіла: "Я люблю тебе… Я хочу жити… Я хочу бути з тобою… Бачити сонечко…"

Олена заплакала, і приклала дитину до грудей, дівчинка почала їсти.

- Пішли звідси, - сказала Олена, пішли… я покажу тобі сонечко.

 

 

 


Категорія: Проза | Додав: Евгения (02.10.2009) | Автор: Савченко Евгения
Переглядів: 312 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 2
1  
Таке зворушливе оповідання. Читаючи, відчуваєш цілу гамму почуттів. Але в кінці жевріє тепло любові і надії. Розумієш, для чого треба жити.

2  
нещодавно саме про це твоє оповідання згадувала.
як добре. що все вже потроху з*являється на сайті!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ваш час
Пошук
Друзі сайту