Вівторок, 24.10.2017, 09:55Вітаю Вас Гость | RSS
Броварське літературно-мистецьке об’єднання «КРИНИЦЯ»
Меню сайту
Категорії розділу
Проза [56]
Поезія [289]
Статті [26]
Статистика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Литература Киев
free counters
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог творів


Головна » Твори » Проза

Допоможи, Боже!
Віра Холошвій

Допоможи, Боже!

Броварчанин Іван Лопуцька, сивий, худорлявий чоловік стояв ввечері на колінах перед вишитою іконою Спасителя, яку повісила у вуглику маленької спаленьки його дружина, і слізно молився:
-- Господи, якщо ти є на небі, зроби мене коровою.

Дружина Марія, почувши такі слова, отетеріла.
-- Ти що, Іване, блекоти наївся чи дах поїхав? -- витріщила на нього свої банькаті очі.
-- Їде, -- сумно кивнув головою Іван. -- Он, подивися, як палає, -- і він вказав пальцем на вікно. Та й не тільки дах, а вся величезна споруда рухнула. Сьогодні справа, а минулого тижня зліва. А завтра ми злетимо, або до нас прилетить якась ракета, чи тарілка з інопланетянами.
-- Свят, свят, -- перехрестилася Марія. -- Чи ти сповна розуму? Що ти верзеш? Може ти на сонці перегрівся. Які тарілки? Які інопланетяни?
-- Може й сонце винне, -- згодився чоловік. -- Там, як і на землі, теж все вибухає.
-- А ти можеш спокійно спати? -- запитав її благовірний. -- Я не можу! Мені щоночі якась чортівня сниться. Та я по вулиці ходити боюся! Як не в окріп з асфальтом провалишся, то бурулька взимку довбоне по голові, що й вода відсвятиться.
-- То ходи парком, як боїшся по асфальту, -- порадила дружина.
-- Ти думаєш, що говориш? Чи тобі аби язиком теліпати? В парку, як не собаки нападуть і розірвуть на шмаття, то чиїсь синочки печінки повідбивають.
-- О, Господи! Та не думай ти про це, бо справді збожеволієш. Не плутайся вечорами, а ляж собі спокійно та телевізор дивися, як всі чоловіки, -- зітхнула Марія.
-- Ото порадила! -- аж підскочив Іван. -- Через те я й хочу стати коровою, щоб не думати. Корова телевізор не дивиться, радіо не слухає. Бо хіба можна його спокійно дивитися? -- обурився чоловік. --Як надивишся, та наслухаєшся всячини, то до ранку можна копита відкинути. Ти чула, що вже холера на Україні є? Е, ти нічого не знаєш! Ти за своїми дебільними серіалами новин не дивишся, то й спокійна, як удав. Та й холера тобі ніяка не страшна, бо жінки живучі. Це ми вимираючий вид, нас у Червону книгу треба, берегти. А ми тягнемо лямку, як коні. Ти напевне й не чула, про пенсійну реформу? Хочуть, щоб пенсіонерів не було, щоб прямо з роботи й виносили. Тобі то добре, -- позаздрив Іван, -- ти на пенсії. Дають тобі три сімочки і ти рада, що на хлібець з олійкою вистачає та ще на свічечки в церкву. А ти бачила на якій машині священник твій їздить? Як ти думаєш, де він його взяв?

-- Де, де? -- перекривила його Марія. -- Бог дав!
-- То помолися, хай і тобі дасть! Хоча я ніколи не бачив, щоб із неба машини падали. Навіть по телевізор не показували. А ось скільки коштує годинник наручний у патріарха сьогодні повідомили. Тобі треба двісті років пенсію збирати. Йому теж Бог дав?

Жінка підняла до неба палаючі очі і прошепотіла:
-- Таки збожеволів.
-- Збожеволів! -- перейшов на крик Лопуцька. -- А хіба можна жити у нас нормальній людині? Ти чула, яким нас хлібом годують? А яке молоко п’ємо? То ж не хліб, а хімія з грибками. Не молоко, а цинкові білила з фосфатом. А морозиво яке ти внукам купляєш? Думаєш там молоко з вершками? Чи ж не так! Олію кокосову їдять наші дітки. Чи чули ми коли небудь про таке? А тоді в печінку штрикає, живіт роздуває. Я вже про ковбасу не кажу. Там навіть крахмалу із туалетним папером немає, бо то натурпродукт. А взяти воду, святу воду і ту пити не можна, бо там нітрати. Я бутлі купляю у магазині з водою, тягаю, щоб чистенька діткам була, а вода у ній з того ж таки крану. Ще й бутлі невідомо з чого зроблені. Та, що з тобою говорити! -- махнув рукою чоловік. -- Іди на кухню і не заважай мені молитися.

Іван опустився на коліна, схрестив руки на грудях у покорі і запричитав:
-- Господи, Боже, змилуйся над чесним рабом твоїм. Зроби мене коровою, щоб я хоч останні роки свої прожив спокійно, не думаючи ні про ціни, ні про пенсію. Щоб я не чув наших правителів, як вони брешуть, щоб я не бачив у що перетворилася наша країна. Я хочу спокійно пастися на лузі і не знати чи є у траві нітрати, а у воді холера. Я не боятимуся лікарні і смерті, бо на те все треба гроші, а їх у нас немає. А якщо і захворію, то обухом по голові раз -- і всі проблеми відпадуть. А поки житиму, даватиму діткам молочко, щоб всі були здорові.

І ще одненьке прохання до тебе, Боже. Хочу, щоб моєю господинею була молоденька і добра жіночка. Щоб не кричала, не била мене, а гладила по голівці, по спинці і щоб не боляче за цицьки тягала. Благаю тебе, Господи, допоможи мені!
Категорія: Проза | Додав: lisova (13.11.2011) | Автор: Віра Холошвій
Переглядів: 474 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ваш час
Пошук
Друзі сайту