Джерельна вода… з жабуринням і європейські цінності
Відомо, що в Україні єдина вода,
придатна для споживання людей, – бюветна. Вона вважається чистою, бо
добувається з природних підземних водойм, де залягає – важко уявити! –
від юрського періоду. На жаль, кринична й артезіанська вода в результаті
господарської (насправді – безгосподарної) діяльності людей настільки
забруднена, що може спричинити отруєння з тяжкими наслідками для
здоров’я...
Отож мені пощастило: напроти вікон моєї
квартири по бульвару Незалежності, через дорогу, кілька років тому
відкрили бювет. Під бюветним накриттям постійно вивішені результати
аналізів, з яких видно, що всі мікроелементи наявні в воді в межах
норми.
Біля бювету завжди людно. Більшість
людей беруть по кілька бутлів води. Часом приходять сім’ями. Старші люди
беруть один пластиковий бутель води – на добу вистачає, а довше вживати
її недоцільно – втрачається жива енергетика. Побіжно зауважу, що по
бюветну воду майже ніхто не ходить з емальованим посудом. Тож удома її
слід негайно перелити в емальований або скляний посуд, адже в результаті
тривалого перебування води в пластикових бутлях одноразового
використання вона перетворюється на отруту сповільненої дії.
Багато споживачів води приїздять на
машинах – і на скромних, і на «крутих», і на дуже «крутих». Хвацько
підрулюють до самого бювету, підпускають під носи броварців сизі смуги
гаку, виносять «батареї» пластикового посуду – численні бутлі, каністри
тощо. Дуже часто і ті, хто набирає один бутель води, й «оптові»
споживачі діловито споліскують брудний посуд і через металеві решітки
виливають зужиту воду в резервуар. Страшно уявити, скільки
мікроорганізмів, принесених зусібіч, там збирається. Адже добра половина
бутлів і каністр брудно-зеленого кольору від жабуриння, що поросло на
стінках. Людям і невтямки, що вдома посуд слід ретельно мити й
систематично знезаражувати.
Нехлюйство, недотримання елементарних
санітарних норм, примітивні лінощі шокують. Та спробуйте зробити
ввічливе зауваження. Я пробувала. Опоненти накидаються дружно, всім
загалом. Культура з них так і пре. Щоправда, трапляються й такі, що
зіщулюються й мовчать.
Одвічні українські цінності: біленькі
хатки, чисті зовні й усередині, традиційна охайність, культура
споживання… Де поділося все це: особиста, сімейна, а особливо колективна
гігієна? Натомість стоїть перед очима бутель, порослий жабуринням.
Якось на базарі бабуся, продаючи зелень,
кропила її «чистою» водою з такого самого бутля. На мої намагання
пояснити їй, що вона робить, відповіла: «Тю! Нема вам чого робить, дак
ви ото причепилися!»
Сьогодні пішла по воду, а в черзі до
бювету поміж інших людей дві дами з доглянутими собаками. Один собачка –
руденький невеликий, жвавий – бігає навколо колонки, щось винюхує, а
другий – плямистий, завбільшки з невелике теля – спогорда поглядає на
людей і поважно походжає по металевій решітці, куди ставлять посуд для
набирання води. Дами, сповнені самоповаги, набирають воду в бутлі з
жабуринням. Собаки доглянуті, а самі?
Дивлюся на все це й думаю: яке
блюзнірство декларувати європейський шлях розвитку і сподіватися, що
Європа візьме нас в обійми разом із нашими брудними баняками, порослими
жабуринням. Хто був у Європі, той знає, як дбайливо ставляться там до
чистоти взагалі й до чистоти води зокрема.
Ідучи до бювету з брудним посудом,
подумаймо, хто ми: сучасні європейці чи, може, неандертальці? А втім,
навіщо ображати наших далеких пращурів? Вони ж не жили за принципом:
гуртове – чортове… Марія Овдієнко "Старий центр", http://www.oldcenter.info
| 
