* * *
Зима триває довго,
Так довго, як триває старість.
Дві білі пані,
Що так хочуть бути паннами. І їм вчувається, що долинає з вікон, Із сутінок і плетива сухих гілок, І ліхтарево-місячного сяйва: "О ніжна панно, мила панно..." Зима, чи то бабуся, Чи то я сама, Чи, може, так, абстракція Всього минулого, безбарвного, німого Здригнеться, усміхнеться, озоветься У простір...в далечінь...почує лиш мовчання. Але... ось кроки, ближче, ближче, голоси... Та ні, то краплі падають з дахів І пробивають брук. Весна надходить. Її гукають замерзлі душі.
