Марія Овдієнко

Триптих любові і гніву

                І 

Слава Україні, що воскресла,
духом помаранчевим повстала!
Серце б'ється радісно й розверснено,
п'ю свободу спраглими вустами.

Серце України на Майдані
гупає у дужі груди світу.
Від часів Мазепи і Богдана
не було наснаги так прозріти.

Дяка Богу, що сподобив мене
помаранчеве плекати свято.
Із мільйонів уст луна рефреном:
"Нас багато, нас не подалати!"

2004

                ІІ

На майдані душі
помаранчевий нипає вітер.
На майдані душі
помаранчевий плід поспів.
На майдані душі
посивілий отруєний Віктор.
На майдані душі
не лишилося місця
для див.

На майдані душі
вітер сльози скупі не витер.
На майдані душі
висне ґронами людський гнів.
На майдані душі
зовсім інший, кланований Віктор,
на майдані душі
помаранчевий плід наш із'їв.
На майдані душі
знов яріють сердець наших квіти.
На майдані душі
помаранч український зацвів.
На майдані душі
України зацьковані діти
на майдані душі
орють ниву під відчний засів.

2007

          ІІІ

Україна очима вічності
на байстрюків своїх
дивиться мовчки.
Щоб отакої цинічності,
отак світу на сміх
і так по-вовчи?!

Клан на клан
на партію партія,
на конфесію конфесія,
українець на українця...
Це ж смертельний капкан,
це ж довічного рабства хартія,
це ж похоронна процесія...
- Діти мої, схаменіться!

Не чують. Б'ються. Тріщать чуби.
І крається серце Вкраїни.
Господи, байстрюків погуби,
українців воздвигни з руїни!

2008