Марія Овдієнко
* * *
Стомлена по стомпеній планеті
я спішу до сонця навпрошки.
І у цьому сонячному леті
Шлях мені показують зірки.
Сипле Місяць срібний пил на віття,
підставляє ластівка крило.
Двадцять перше збурене століття
кошеням до ніг мені лягло.
Каїн просить прощення у брата,
Авель відпустив йому гріхи.
Чистить Місяць овид свій плескатий -
Витирає плями й порохи.
А Земля така маленька й люба -
голуба, зелена і ясна.
В Африці її палючі губи,
Біля скроні - жилкою Десна.
І така гармонія вселенська -
лиш добро й любов, а зла нема.
А душа людська моя маленька
над Землею небеса трима.
| 
