Я знов люблю, хоча на підвіконня ще тепла осінь кида лист прощальний, але чомусь так холоно душі і погляд мій зажурено-печальний. Бо це тепло - воно не назавжди, воно, як марево, літа у високості, воно прийшло із наших мрій лише на мить життя до нас у гості. Невже й моя любов лише примара, всього лише уява самоти так залетіла, у вікно листочком прощальним і відлетить , не мовлячи "прости"? А потім сірий дощ і сірий смуток снуватимуть нитки із сірої нудьги. Прошу, тримайся гілки, пожовклий вже листочку, допоки буде волі і снаги.
