У місті Бровари дедалі збільшується кількість безпритульних тварин.
Іноді їх школа, а інколи вони, навпаки, дратують, збираючись в зграї на
смітниках, а потім розносячи хвороби. Але хіба вонни винні? У людини є
вибір: мати йому дах над головою, роботу або стати безпритульним і
пиячити. А у тварин такого вибору немає. Щеня або кошеня якщо і хочуть
мати дім - на них ніхто не звертає уваги. Хіба такого у вас не було, що
тварина радісно бежить за вами, чи навпаки, скавучить, але ми проходимо
мимо, в найкращому випадку сказавши: хороше цуценя! А тварина з надією
дивиться нам услід. ...
Это моя первая попытка описать основную идею своего стиха. Потому что настоящая поэзия рождается не по велению ума или желанию автора, - она приходит свыше. Такие "навождения" я очень люблю. Тогда исчезает и время, и пространство. Есть только ты и мелодия, которую напевает тебе небо, Вселенная, информационное поле, - кому как больше нравится. Но, если говорить субъективно, то в этом стихе речь идёт о том, что одарённые люди часто теряют себя в "обыденности", и лишь когда жизнь сама приводит их к собратьям по духу, они вспоминают о своём истинном предназначении, и, зачастую, при этом впдают в депрессию.
