Неділя, 22.10.2017, 13:44Вітаю Вас Гость | RSS
Броварське літературно-мистецьке об’єднання «КРИНИЦЯ»
Меню сайту
Категорії розділу
Події у світі [3]
Україна сьогодні [20]
Новини Броварів [45]
"Криниця" [130]
Культура та мистецтво [50]
Статистика
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Литература Киев
free counters
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Березень » 1 » Катерина Єгорушкіна: «Принцип нашої творчості – суцільний позитив»
20:47
Катерина Єгорушкіна: «Принцип нашої творчості – суцільний позитив»

Катерина Єгорушкіна –  поетка, казкарка, казкотерапевт. Працює з дітьми у царині казкотерапії за авторською методикою. Авторка проекту «Майстерня Казки «Синій Птах»», серії «Музична казкотерапія для малят».  Після видання книги «Музична подорож Золотого Каштанчика» розпочала роботу над авторським проектом «Музична казкотерапія для малят», в межах якого 2011 р. побачили світ дві книги: «Країна Сніговія» та «Будиночок з води». Спільно з видавництвом «Грані-Т» творить проект «Книготерапія».

Катю, Ви пишете для дітей. Що має знати і враховувати автор, котрий створює дитячий текст?

Кожен письменник сповнює текст своїм усвідомленим та неусвідомленим досвідами. У так званій дорослій літературі текст може і має право справляти на читача будь-яке враження: давати надію, розчаровувати, навіювати меланхолію чи просто розважати нагромадженням абсурду… Та коли письменник пише для дитини – він обмежений мірою власної відповідальності. Так, маючи від природи дуже бурхливу уяву, я повинна створити з «потоку свідомості» логічний текст, зрозумілий дитині, такий текст, який враховує закони життя та світобудови, не порушує причинно-наслідкових зв’язків, дає дитині реальні інструменти для розвитку. Створюючи текст для дітей, я не маю морального права проявити уяву заради самої уяви. Тож сама собі витворюю закони, за якими має рухатися моя думка. Писати для людей, які ближчі до первісного джерела, ніж ти, – це подвійна відповідальність, тож потрібно насамперед заглибитися у криницю власної душі і вирішити: чи вода в тій криниці достатньо чиста, аби напувати нею маленьку дитину. Те, що я дозволяю собі як дорослий письменник, для дитячого письменника може бути ознакою безвідповідальності та несмаку.

 

На якій літературі Ви будете виховувати власних дітей?

У дитинстві мені читали багато казок. Це була сімейна традиція: кожного вечора перед сном я мала почути кілька цікавих пригод, подивитись діафільм… – і тоді вже з радістю занурювалась у світ дрімайликів. Усіх книжок не пам’ятаю, бо наразі мало які збереглися.., проте зачаровували мене казки з надзвичайною силою! Досі стоять на поличці улюблені пошарпані збірки казок народів світу, українських народних казок, томики Андерсена... Думаю, у справі мого виховання вирішальним був не сам вибір казок, а творча їх подача і спонтанні переробки моєї мами. Якщо їй у казці щось не подобалось, вона могла досить швидко переробити казку і розповісти про щось добре, повчальне замість деяких традиційно жорстоких моментів народних казок.

Тепер, перечитуючи свої дитячі книжки народних казок, я чудово розумію мою маму. Більшість народних казок створювались не для дітей, і це очевидно. Тож, вибираючи книжки для своїх дітей, особливо прискіпливою я буду саме в питанні вибору дитячих народних казок. А щодо авторської казки та сучасної літератури для дітей – то наразі в Україні є достатньо чудових книжок, які враховують дитячу психологію, розвивають уяву, дарують дитині відчуття прекрасного та допомагають впоратись із труднощами дорослішання. Є, звичайно, і неякісні книжки, і навіть «отруйні» для психіки дитини… Причому, навіть у добре знаних видавців трапляються такі прикрі казуси. Та не будемо зараз про це.

Скажу по секрету: вже зараз починаю активно формувати бібліотечку для своїх майбутніх дітей. І особливого натхнення додає те, що зможу подарувати дітям не лише часточки тепла та таланту різних письменників, а й власними книжками долучусь до доброї справи.

 

Катю, Ви авторка проекту «Майстерня Казки «Синій Птах»», серії «Музична казкотерапія для малят».  Розкажіть про ці проекти.

Це два різні проекти, проте близькі за своєю суттю. «Майстерню Казки» ми організували з друзями десь чотири роки тому в одній вишгородській квартирі. Там ми створювали казки, малювали ілюстрації до них, шили іграшки, займались казкотерапією, придумували лялькові театри… Одне слово, було надзвичайно цікаво! Клуб, в якому всі казково творчо розвиваються… Принцип нашої творчості – суцільний позитив. На тлі того, що відбувалось тоді (і зараз) у суспільстві та літературі, хотілося створити світ, у якому людина почуватиметься щасливою, світ, який надихатиме на  життєтворчість кожного, хто його торкнеться. Ми навіть сайт свій створили! Однак потім у багатьох з’явились свої сім’ї, і ми стали рідше бачитись. Зараз з кількома подругами-художницями у вільній атмосфері продовжуємо творити ілюстрації до казок у найрізноманітніших техніках, дехто надихнувся на творення мультиків і казкових пригод. А я продовжую розповідати всім охочим про історію казкотерапії та можливості практичного застосування цього методу.

Проект «Музична казкотерапія для малят» народився у серпні 2010 року під час видання моєї першої книги казок «Музична подорож Золотого Каштанчика». Я мріяла, щоб діти з радістю пізнавали світ музики і виховали в собі гарний музичний смак… Адже багато обдарованих дітей полишають навчання у музичних школах, бо методи навчання не завжди надихають дитину, а подекуди муштра заміняє індивідуальний підхід. Я хотіла створити серію книг про музику, яка мала би і навчальний, і терапевтичний вплив на дитину. І, думаю, мені це вдалося. За рік існування проекту ми з музичним терапевтом Стефаном Недерицею створили й випустили у світ уже дві книжки цієї серії – «Країна Сніговія» та «Будиночок з води». Унікальність проекту в тому, що в казковій образній формі дитина опановує основні музичні поняття, і в той же час – вчиться наполегливості і працелюбності, знайомиться з техніками втілення мрій у життя, надихається казковим світом музики, пізнає силу її впливу на людину і світ. Незвичність проекту ще і в тому, що він твориться казкаркою-казкотерапевтом з філологічною та психологічною освітою, а також музикантом і музичним терапевтом. Тобто книга є подвійною: текстуальну частину створюю я, а музичне оформлення у вигляді CD – Стефан. Маємо вже багато гарних відгуків як від маленьких, так і дорослих читачів. Дехто завдяки нашим книгам почав займатися музикою… Такий результат дуже надихає!

 

Які мають бути журнали для дітей? 

Великого значення надаю як текстам, так і оформленню книжок та журналів для дітей. Важливо виховати в дитини добрий смак. І саме добрий смак здатен врятувати людину від зайвих травматичних переживань. Якщо людина має добрий смак у стосунках – вона не дозволить себе кривдити, не гратиме в житті роль жертви. Якщо виховати в дитини добрий смак до здорової корисної їжі – мівіна вже не стане її кумиром. Те саме можна сказати і щодо художнього смаку. У сучасних журналах для дітей є багато класних моментів, та інколи ці видання кульгають на обидві ноги: тексти трапляються одноманітні та примітивні, а зацикленість на комп’ютерних ілюстраціях, та ще й не завжди з хорошим дизайном... Я б таких журналів не купувала своїй дитині. На українському ринку книжково-журнальної продукції для дітей складається таке враження, що видавці вже давно визначились з тим, що має подобатись дітям, і навіть не докладають зусиль, аби приємно здивувати маленького читача. Проте, як я вже згадувала, є чудові дитячі журнали, над якими з натхненням працюють професіонали своєї справи.

 

Ви частіше користуєтеся Інтернетом чи паперовими джерелами інформації? Чи замінить електронна книга – паперову?

Напевно, у моєму випадку п’ятдесят на п’ятдесят. Що стосується новин чи наукових статей – то їх я зазвичай читаю з екрану свого ноута. А от складну наукову літературу, художні твори та книжки для дітей читаю у паперових варіантах. Адже в цих випадках маю особливу потребу дотику до паперу, гортання сторінок, малювання олівцем у книжках… Я вважаю, що паперову книжку неможливо цілком замінити електронною, так само, як неможливо замінити живе спілкування віртуальним. Особливо це стосується літератури для дітей. Дитина пізнає світ на дотик і на смак, і від кількості та різноманіття її тактильного досвіду залежить гармонія розвитку.

 

Що б Ви запропонували змінити, або що подобається у друкованих ЗМІ?

У друкованих ЗМІ мені подобається динаміка текстів, різноманіття, і в той же час – достатня обґрунтованість авторських позицій. Буває часом так, що текст на очах розпадається, і стає очевидним, що автор був відсутнім, коли його створював. А ще деякі журналісти намагаються спровокувати читача і бурхливо виявити свою «незалежну» позицію, та роблять це так невправно, що викликають лише сміх та сльози. Ще я радила би літераторам і критикам не виносити свої сварки та особисті антипатії на сторінки друкованих ЗМІ.

 

Чи варто брати участь у літконкурсах? Що сьогодні вони дають молодому автору?

Літературні конкурси – це хороша можливість для молодого автора заявити про себе, і навіть – надрукувати свої твори. Я вважаю, що молодий автор має спробувати свої сили у різних конкурсах, та ставитись до цього варто з певною іронією: по-перше, щоб не зазнаватись, а по-друге – щоб не розчаровуватися. Члени журі – це живі люди зі своїми смаками та досвідом, і тому зазвичай вони не можуть бути стовідсотково включеними у ваш внутрішній світ і стовідсотково об’єктивно оцінити ваші тексти. Хоча бувають і щасливі винятки: коли я подавала свої вірші на грант президента України, вони потрапили до рук знаного поета Ігоря Павлюка, який високо оцінив мою творчість, занурився у витворений мною світ і виринув звідти з бажанням написати чудову рецензію. Хоча до рецензії ми навіть не були знайомі, а спілкувалися через секретаря Спілки – Ніну Юхимівну. Так щасливий збіг обставин допоміг втілити мою мрію: я отримала грант президента та видала на нього свою першу поетичну збірку. Тож «Пульсацію миті» було видано у видавництві «Пульсари» 2006 року. З того часу вийшло ще три моїх книжки.

Думаю найближчим часом спробувати свої сили у деяких конкурсах літератури для дітей. Та найважливішою для мене лишається думка маленьких читачів.

 

Катю, Ви працюєте над проектом видавництва «Грані-Т» «Книготерапія»…

Це надзвичайно цікавий проект, і я вдячна головному редактору Олені Мовчан, що вона запросила мене до співпраці. Особливість цього проекту полягає в тому, що він твориться як для дітей, так і для їхніх батьків. Тобто кожна книга із серії «Книготерапія» містить літературний текст та психологічну (або медичну) довідку, яка допомагає дорослим усвідомити ту проблему, яку автор розкриває у своєму творі. Так, у цій серії вийшло вже кілька чудових книжок: «Хлопчик, якого подарували цуцику» Ганни та Петра Владимирських, «Втеча» Оксани Лущевської, «Золота вежа» Клауса Гаґерупа та інші. Над останньою з них я працювала як психолог: аналізувала питання травматичних подій у людському житті. Готуються до друку ще кілька цікавих книжок, де я писала довідки про користь дитячих мрій, про важливість спілкування зі світом природи тощо. Окрім випуску книг, видавництво організовує різні цікаві заходи для малюків, в тому числі й безкоштовні заняття з книготерапії. Я розробляю програму цих занять за книжками «Грані-Т», а також проводжу їх. Так, ми вже працювали з темами дитячої самотності, страхів, мрій. Окрім книготерапії, використовували ще терапію кольором, звуком, творчим самовираженням. Гадаю, цей проект є цікавим та перспективним.

 

Дякую за інтерв’ю. Нехай щастить!

Автор: Тетяна Винник

Українська літературна газета

http://www.litgazeta.com.ua/node/2798


Категорія: Культура та мистецтво | Переглядів: 422 | Додав: lisova | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Ваш час
Пошук
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту